Історія храму Покрови Пресвятої Богоматері у с. Жукля

Історія заснування Свято-Покровського трьохпрестольного храму.

Свято – Покровський трьохпрестольний храм у селі Жукля на Чернігівщині це не лише дивовижної краси архітектура, єдиний в Україні шедевр православного мистецтва .То безцінна колекція високомистецьких ікон, значна частина яких і нині перебуває у фондах історичних і художніх музеїв та приватних зібраннях. Першим засновник церкви у Жуклі був гетьман Лівобережної України –Данило Апостол, який відвідавши свої обійстя дав слово побудувати у селі Храм Господній. Цим самим увіковічив себе в історії села Жукля і в свідомості багатьох поколінь його жителів. На Іллін день середини літа 1728 року вперше пролунали дзвони, запрошуючи жителів села і гостей із Глухова, Миргорода, Коропа на службу Божу, що приносила Жулянам віру у свідомість та спокій в душі, надію у серця. В « Истории Малоросіи » Миколи Макаревича  ми знаходимо, що у 1728 році коли була побудована Гетьманом Данилом Апостолом у селі Жукля перша дерев´яна церква, « жителей в селе 27 дворов, все они были крестьяне Данила Апостола».

   Коли трапилася в селі біда, від удару блискавки згоріла церква, як зазначено у літописі церкви « Ночью  Божим допущеним от громового удара храм сгорел. Вместо сего сгоревшего храма в 1762 году построена  на том же месте новая, деревянная церков во Имя  Рождества  Святой Богородицы,собственным капиталдом и стараниями господина бригадира Петра Даниловича Апостола».

   З архівного документа дізнаємось: «…устроена в 1762 году на средства бригадира Петра Даниловича Апостола, а в 1863 году расширена на средства вдовы статского советника Августа Комстадиуса Евдокии Васильевны Комстадиус кладбищенская церков Рождества Богородицы» . Крім того, на її кошти найнятими майстрами – іконописцями споруджено новий різьблений з позолотою іконостас. До речі, у 1785 році іконостас для церкви Різдва Богородиці виконав український іконописець кінця XVIII століття Кирило Баранов.

Після смерті Євдокії Василівни маєтності  і землі сіл Жукля, Апостолівка і деяких суміжних територій перейшли до дітей її старшої доньки Варвари Августівни – дворян Софії, Дмитра і Марії Федорових Оленич – Гнененко.

Відповідно до родинних домовленостей 16 червня 1884 року у м. Сосниця на з′ їзді мирових суддів з публічних спорів Жукля і її землі перейшли до Миколи Миколайовича Комстадіуса згідно з витягу з актової книги , що зберігається в архіві. Далі у згаданому документі нотаріуса викладено повідомлення щодо законодавчого оформлення дарування М.М. Комстадіусом землі сільській церкві Різдва Богородиці.

Невдовзі , Микола Миколайович Комстадіус за 20-30 кроків від церкви Різдва Пресвятої Богородиці поставив будинок для священнослужителів « устроил для священника новый деревянный дом, крытый железом; раньше этого священники жили в доме, построенном экономией Комстадиуса (у селі його називали попівським. Згорів у 1942 р., підпалений партизанами Сидора Ковпака під час партизанського рейду через село).

Бережливі архіви та українські історики, зокрема Дмитро Яворницький, великий друг сім′ї Комстадіусів у своїй праці «Історія села Фалеевки – Садовой», донесли нам і прізвища священнослужителів церкви Ріііздва Пресвятої Богородиці у с. Жукля. З 1729-го до 1784 року першим священником , найдовше – впродовж  55 років, ніс службу  Степан Ілліч Могилевич. За ним з 1784 року – син його Єфимій Степанович Могилевич ( 13 років), а з й797 року брат його Афанасій Степанович Могилевич – наступні 21 рік. Разом же Могилевичі старанно служили Богові і жуклівчанам 89 років. З 1818 –го до 1865 року Божа служба у селі правилася  стараннями зятя Афанасія Могилевича – Юхима Омеляновича Лук′яновича. Коли він помер у 1865 році, священницьке місце зайняв Симон Іванович Шепелев. Після його вибуття те місце зайняв заштатний священник Іоан Ісакович Трусевич, який помер у 1888 році. Після нього продовжив Божу службу священник Петро Васильович Ситников.  З 1910 року  протоієреєм у церкві Різдва Пресвятої Богородиці був отець Сергій (Іваницький Сергій Іванович 1868р.н.). У 1918 – 20 х рр.. місце престолоблюстителя  церкви Різдва Пресвятої Богородиці займав отець В′ячеслав( П′ятницький В′ячеслав Іванович)
Дерев′яна церква Покрова Пресвятої Богородиці проіснувала в селі до 1910 року. Церковники покинули непогашене кадило випадково чи ні, про це вже, мабуть , ніхто не дізнається. Ще люди не встигли після служби дійти додому, як почали дзвонити дзвони. Церква спалахнула, наче свічка. Все згоріло за мить.

Невідомо, коли саме вирішив Микола Комстадіус побудувати нову, цегляну церкву, та таки заходився він відновлювати згорівший вщент храм. Довго думав, планував, аналізував.
  Коли всі підготовчі роботи були завершені, отримано дозвіл на будівництво Храму, документи надійшли до села Жуклі управителю економії, Микола Комстадіус призначив урочисті закладання Храму на 10-11 липня 1911року.Працювавши над книгою «Зведи свій храм» Василь Устименко відшукав у Жуклі унікальний документ, підготовлений тодішнім священником церкви села отцем Сергием, Сергієм Іваницьким до журналу Чернігівської єпархії « Вера и жизнь» за 1913 рік. Безцінний історичний документ надала для розміщення у тій книзі жуклянка Мотрона Сергіївна Шавлак. Їй залишила у спадок цей документ свекруха Варвара Шавлак, якій він дістався від батьків.

« Торжество основания нового храма

в селе Жукля, Сосницкого уезда»

В короткий человеческий век, для большинства очень бедный високими, чистими радостями,- великое утешение, свет и отрада – торжество веры отеческой, церкви народной.

Отрадно на таких торжестах видеть умиленные молитвой, сияющие неземной радостью лица братьев-христиан разных сословий, званий, состояний, слышать учащенное биение сердца народного, ощущать трепет души, сливаться в одном порве к небу, к Богу! Такие чувствования переживали все, кому пришлось присутствовать 11-го июля в с.Жукле на торжестве «основания новыя Церкви». Жители с.Жукли еще помнять 18-е мая 1897 года, корда был основан для них владельцем Жукли Н.Н.Комстадиусом, а 11-го июля 1898г. и освящен храм во имя Покрова Пресвятая Богородицы. Но этот величественный деревянный храм от неизвестной причины сгорел до основания 18-го июля 1910 года. Христолюбивый строитель,сгоревшего храма, Свиты Его Величества генерал-майор Н.Н.Комстадиус ре шил взамін сгоревшего деревинного храма воздвигнуть новый, каменный. Поект храма составлен Великим Князем Петром Николаевичем Романовым.
Этот храм явится пам’ятником самобытной древне-русской культуры, идеализацией и популяризацией свято-русской истории, овеянный трогательными традиціями истовоправославно-церковной старины. Строится храм архітектором – художником А.Е Белогруд с поморником его П.Е.Княгицким.

С разрешения и благословення Пресвятейшего Василия, епископа Черниговского и Нежинского, «чин основания Церкве» совершен был Настоятелем Рыхловскаго Николаевского монастиря и священноархимандритом Евгением совместно с местным благочинным, священником Іоаном Лавровым и местным священником о.Сергием Иваницким. Торжество началось с 8 час. Вечера десятого июля всенощным бдением с полиелеем и литией под открытым небом на месте постройки храма. Место все было устлано досками, обнесено барьером, декорироано живыми деревьями, ветками, гирляндами, венками, цветами, национальными флагами; освещено электричеством и множеством разноцветных фонариков.

Глубоко умилительно и высокоторжественно было это всенощное бдение пред изнесенными на место иконами, хоругвями и крестами. На богослужении присутствовал храмоздатель со всем своим семейством, служащими у него лицами, петербургскими гостями и множеством прибывших на торжество из разных мест богомольцев. Стройно и сердечно пел хор певчих и своих и приглашенных из соседнего села Чернотич под управлением регента-любителя М.К. Радомкаго.  Погода благоприятствовала торжеству: лившие до того времени ежедневные и почти непрерывные дожди к полудню прекратились, небо очитсилось; вечером опустила на землю свой задумчивый свет луна; а на другой день уже  солнышко светило ярко и грело землю. 11-го июля в 9 часов совершена  была  соборне божественная литургия в старой кладбищенской деревянной церкви, основанной еще гетьмном Даниилом Апостолом. Из этой церкви после литургии направился крестный ход на место постройки, приблизительно на 1∕2 версты, причем за крестным ходом следовало все семейство храмоздателя со своими гостями и главную икону и св. евангелие несли члены семьи храмоздателя. Было там все уже готово к чину основания, и на отдельном столе лежали серебряная дека с соответствующей надписью, серебряный с ручкой из слоновой кости молоток и такая же лопаточка. Дека  заложена в  каменной стене храма, и все члены семьи храмоздателя, совместно с духовенством, положили камни в основании церкви; положили камни и представители населения.

Молоток и лопатка будут храниться в храме в особом помещении вместе с другими реликвиями основания храма.
По окончании чина основания церкви приветствовал и благодроил храмоздателя от лица прихожан местный священник речью; а от прихожан поднесен был на резном блюде и полотенце хлеб-соль; хлеб святый - матери его Софии Николаевне фон Таль, а супруге его – букет живых цветов.

Церковное торжество закончилось многолетием Государю Императору, Супруге Его , Матери, Наследнику Цесаревичу и всему Царственному дому, Святейшему Правительствующему Синоду, Преосвященнейшему Василию,Епископу Черниговскому и Нежинскому, Христолюбивому храмоздателю и семейству, всем православным христианам прихода и тем, которые присутствовали, архитектор-художник А.Е Белогруд и другие важные гости. Послана была приветственная телеграмма Великому Князю Петру Николаевичу. Отдельные моменты торжества были запечатлены снимками фотографическими  и стереоскопическими. Священник Сергий Иваницкий».

Росли стіни храму. Факт чи легенда , але майже 100 років із вуст у вуста передається : на спорудження нашої церкви пішло один мільйон і одну цеглину. Будівництво увінчала позолочена головна шоломоподібна баня і ще чотири такі ж , але менші, теж вкриті позолотою. Останніми були підняті і встановлені на банях досить великі й важкі мідно- срібного сплаву хрести, виготовлені майстрами у Коропі. Церкву всередині зробили на три престоли. Виконали внутрішній настінний розпис. Ікони малювали майстри–іконописці – брати на прізвище Заєць, з містечка Понорниця. Будівництво завершувалось. Минало три роки від його початку. З Петербурга доставили замовлені М.М. Комстадіусом сім дзвонів відповідних розмірів і звучання за всіма канонічними законами. На кожному, як і на кожній із мільйона цеглин, була викарбувана мітка «НК», що несла в собі подвійне смислове значення – «Николай Комстадиус» і «Жукля». Ще у 1911 році, після виготовлення проектної документації на церкву, Микола Комстадіус замовив у Греції іконостас,який було виготовлено вчасно, та до України він не прибув, почалася Перша  світова війна. З відкриттям і початком діяльності Свято-Покровського храму службу в ньому правив чудовий організатор православно-церковної справи, отець Яків Галкін. Невдовзі після смерті останнього господаря Жуклі М.М. Комстадіусата Жовтневого перевороту в Петербурзі протоієрей церкви Покрови Пресвятої Богородиці Яків Галкін за рішенням Чернігівської консисторії відбув з підвищенням на інше місце. Парафію прийняв отець Сергій Іваницький, який правив Божу службу в храмі майже 10 років.

 Церква Різдва Пресвятої Богородиці служила жуклянам  рівно два століття від 1728-го до 1927 року з незначною перервою. З настанням нових часів і порядків, а також певних обставин і вирішилась доля першої жуклянської церкви. У 1927 році за вказівкою адміністративної влади апостолівську церкву розібрали. Церковне начиння і оздоблення вивезли начебто до тодішнього повітового міста Конотопа. Коли дерев´яну церкву розбирали, у фундаменті знайшли дві замуровані пластини червоної міді розміром 200×150×2 мм. Кожна літера на пластинах вибита кернером. На одній із них  були дані про побудову першої, а на іншій про забудову  вдруге церкви з відповідними датами. На другій пластині також вказано кількість дворів у селі на той час. Знайдені пластини теж потрапили до повітового Конотопу. Пошуки їх нині, майже через століття не увінчались успіхом.
    Пам'ятка архітектури  піддавалася плюндруванню  впродовж тридцяти років. Коли з північного сходу повіяло  відлигою жуклівчани потихеньку стали вивільняти приміщення церкви  від складських завалів і в1989-1990 рр. почалося оживлення храму. Організаторами відновлення сільского храму були  Юрій Савелійович Ментій і Тетяна Петрівна Васильченко. Перший священик оновленої України отець Іван ( Кравець Іван Лукич) після майже 30 років занепаду почав відроджувати із прихожанами  святиню.

 Жукля вирувала. Благая вість, вперше, можливо, за останні три десятиліття, рознеслась по навколишніх селах. Люди, особливо ті, хто надавав хоч якусь допомогу на відродження святині, прагнули бути разом із жуклянами. Вперше за тридцять років ще бідний і «хворий» храм, почав видужувати, оживати, дихати ладаном на повні груди. Благочинний дотримав слова і запросив на свято Храму, свято Жуклі поважних гостей. Прибув і владика Чернігівської єпархії Антоній. Був запрошений і прибув на службу Божу до  Жуклі і священник із Авдіївки. Ієрей Кравець іван Лукич правив богослужіння у жуклянській церкві десять років (1989-1999), після чого рішенням Чернігівської єпархії був переведений. Відразу ж ухвалюється рішення : за погодженням із парафією Свято-Покровського храму священником у селі Жукля становлять отця Леоніда ( Соколов Леонід Вікторович, 1999-2003рр.)Чотири роки промайнули швидко. Ієрей Леонід переїздить за новим призначенням. Чернігівська єпархія пропонує громаді нового ієрея Іоанна ( Агоста Іван Іванович,2003-2007 рр.). Через незалежні від отця Іоанна обставини, його переводять до іншої парафії. Храм залишився без свого господаря. Тому понад два роки церква практично не діяла. Селяни були у розпачі. Зверталися з проханням куди тільки можна, та нового батюшки ніхто не присилав. Проходив час, церква продовжувала стояти без священника. І тоді церковна десятка громади парафіян на чолі зі старостою Миколою Давиденком та переважна частина односельців відповідно до Конституції України та Закону України « Про свободу совісті та релігійних організацій» визначили приналежність свого храму до Чернігівської єпархії Української Православної церкви Київського патріархату  і найняти від неї для парафії священника. Керівництво облдержадміністрації Та Чернігівська єпархія УПЦ КП на початку ерпня 2009 року вирішила питання позитивно і вже за кілька днів до села і храму прибув нести службу Божу отець Ілля. За кілька місяців отець Ілля був переведений у Чернігів до Єпархії. Одразу ж громаді був представлений отець Антоній. Молодий, з прекрасним голосом, щирий у спілкуванні з людьми., він дав згоду на тимчасове служіння в Жуклянському храмі людям і Богу доки не підберуть постійного священника. Минуло вісім місяців. Владика Іларіон ,Єпископ Чернігівський та Ніжинський, вкотре навідався до Жуклі 18 травня 2010 року. І не один. На оглядини привіз на заміну отцю Антонію отця Романа. Новий священник був у захваті від церкви. Тільки й сказав: « Служити  Богу в такому храмі – то велика довіра Владики і громади села, а ще більша відповідальність перед Господом». І саме йому, отцю Роману випала велика честь продовжити славу отця Сергія Іваницького, якому довелося за повелінням Всевишнього готувати   сто років тому торжества з нагоди заснування Свято – Покровського храму в Жуклі. Це величезна довіра і ще більша відповідальність.